ПРО ОПОРУ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ НАЦІЇ
Протягом багатьох років незалежності тривала дискусія про основу, на якій має розвиватися українська політична нація. Відомо, що європейські нації об’єднувалися за етнічною ознакою. Найбільша за чисельністю етнічна спільнота давала своє ім’я державі та утверджувала мову спілкування. США як країна емігрантів з її етнобагатоманітністю формувалася на громадсько-політичній основі. Такий самий шлях обрали успішні Британія та Австралія.
Війна за незалежність прискорила процес українського націєтворення. Однак залишила відкритим питання: на що опиратимемось у розбудові держави? Що має бути в основі державницької ідеології?
Другий президент України, декларуючи багатовекторність, відверто звертався до політичної еліти та суспільства з питанням про те, яку Україну йому будувати? Його ж наступники цим не переймалися, розбудовуючи на свій лад олігархічний консенсус. Нинішній очільник намагався переконати нас: «какая разніца», що будуємо. Головне – гарні дороги та ліхтарі на узбіччях… Відповідальні громадяни, готові захищати Україну, не дозволили президентам піти білоруським шляхом до поневолення духом і правом. Саме про таких громадян сказала Ліна Костенко: «Я трохи звір. Я не люблю неволі. Я вирвуся, хоч лапу відгризу».
«Серце» політичної нації – її еліта. Вона творить вольові імпульси, визначає маркери політичного житті та вибудовує стратегію розвитку суспільства. Україна завжди мала проблеми із «серцем». Політична еліта як продукт пострадянської селекції загалом була політично імпотентною духом і думкою та ненаситно зажерливою у справах, тому не стала «локомотивом історії» та не сформувала політичні перспективи успішної держави. Вона була довірливою до «мирного» меморандуму в Будапешті та до «дружніх» угод із Кремлем. Ця квазіеліта неспроможна навіть усвідомити виклики та глобальні зміни, які постали перед усім людством. Вона лише споглядає «геополітичні ігри» та черговий раз бідкається, що її не запросили на важливий саміт, де визначатимуть долю країни. Тому про суб’єктність поки лише мріємо.
Незрілість політичних керманичів завжди компенсувалася енергетикою, хоробрістю та самоорганізацією активних громадян. Дві революції показали світові, яка колосальна енергія і міць ховаються в цих «пересічних українцях», котрі полюбляють обговорювати чергову «зраду», жалітися на владу і жити за циклами саджання картоплі. Але коли їх образять… тоді начувайтеся, вороги. Та не тільки в образах проявляється український дух. Український гурт Go-A хоча й не переміг на «Євробаченні», та все ж, посівши п’яте місце, показав, що енергетика та краса українського змісту і мови упевнено підкорюють Європу.
Навіть наявність безлічі ворожих агентів та третини громадян із радянським світоглядом не дозволила «завернути» країну в «обійми» ворога. Як колись писав про нас один письменник – «країна замріяних ангелів» ще чекає на свій зоряний час.
Величезна прірва між очікуванням суспільства і наявною якістю політичної еліти не дає сформувати бачення та стратегію розвитку країни. Не дає сформувати опору, на якій будуватиметься політична нація і державницька ідеологія. Опору, відштовхнувшись від якої, ми здивуємо світ – як зараз дивуємо героїзмом воїнів, завзяттям волонтерів, виступами талановитих гуртів, перемогами параолімпійців. Нам ще потрібно навчитись виконувати свої домашні завдання і не сподіватись на меморандуми.
Світ може спокійно жити, поки ми ще не знайшли цю опору, бо тоді…